11.01.2017р.

Психологом нашого садочку  організовано  засідання клубу  у складі  педагогічного колективу " Релакс", на тему" Будь щасливим ".

Метою даного заходу стало розширення внутрішніх ресурсів саморегуляції педагогів.

Психолог практичний

Семенова І.В.


23.12.2017

Сьогодні психологом нашого закладу  в рамках " Школи свідомого батьківства " було  організовано заняття № 2 на тему " Батьківські сценарії та їх вплив на життя людини"

 


23.11.17

Психологом нашого закладу продовжується цикл інтерактивних занять  з педагогами, щодо профілактики та запобіганню сексуального насилля.

Темою сьогоднішнього завдання: "Усвідомлення партнерів насильницької поведінки та формування  моделі ненасильницької поведінки".

 

23.10.2017

На базі нашого закладу психологом було організовано " Школу свідомого батьківства".

Перша цеглинка покладена. Зустріч з батьками пройшла плідно та на позитивній ноті.


12.10.2017

Психологом нашого закладу було проведено семінар- практикум " Емоційний розвиток дітей дошкільного віку". Педагогам було надано можливість отримати інформацію про вікові особливості емоційного розвитку дітей та на практиці відчути важливість сприяння емоційному комфорту.


27.09.2017

Психологом нашого садочка було проведено семінар - практикум  " Мистецтво рефлексії педагогічного працівника", адже в  освітній сфері дедалі більшої актуальності набуває питання виховання рефлексивної культури в педагогічних працівників, які формують особистість дитини. Саме тому важливо,щоб освітнім процесом керувала людина, яка вміє  обєктивно ставитися до самої себе і до інших, контролювати власні почуття, емоції та дії.


19.09.2017

СЛОВА, ЯКИМИ ВАРТО ЗАМІНИТИ ЗВИЧНІ ЗАУВАЖЕННЯ В СТОРОНУ ДИТИНИ.

ПРИЙОМ, ЯКИЙ СПРАВДІ ПРАЦЮЄ!

Спробуйте замінити звичні зауваження дитині, які використовуєте регулярно, новими словами, і зміниться все – інтонація, ваш настрій, а головне, реакція дитини!

Спробуйте – це працює!

Замість роздратованого: “Пішли швидше, скільки тебе чекати!” Скомандувати: “На старт, увага … руш! Побігли! “

Замість загрозливого: “Їж, інакше не отримаєш десерт” порадувати: “Після того як зникне ця крихітна котлетка, до тебе прилетить щось смачненьке”.

Замість грубого: “Прибери за собою” вимовити мрійливим голосом: “От якби ти був чарівником і зміг би начарувати порядок на столі …”

Замість розсердженого: “Не заважай!” Сказати: “Іди, пограйся трохи сам. А коли я звільнюся, ми влаштуємо міні-свято”.

Замість незадоволеного: “Не вередуй, піратська футболка в пранні, одягай ту, яка є” примирити з неприємністю: “Дивись-но, а ось родичка твоєї піратської футболки. Давай її одягнемо!”

Замість риторичного: “Ляжеш ти, нарешті, спати?!” Поцікавитися: “Показати тобі хитрий спосіб укривання ковдрою?”

Замість злого: “По попі захотів?” Випустити пар: “Цікаво, кому це я зараз вуха відірву і шию намилю?”

Замість безсилого: “Щоб я ніяких “не хочу” не чула!” Несподівано закричати: “Ой, дивися, Капризка прибіг. Лови, лови його, щоб він нам настрій не псував!”

Замість нудного: “Скільки разів повторювати!” Сказати таємничим шепотом: “Раз-два-три, передаю секретну інформацію … Повторіть, як чутно”.

Замість менторського: “Руки помив?” Запропонувати: “Давай поспорим, що вода з твоїх рук потече чорна?”

Ваш психолог

 

Семенова Ірина Володимирівна


21.06.2017

СЕКРЕТИ АДАПТАЦІЇ

(АБО ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ АДАПТУВАТИСЯ ДО ДНЗ)

ПОРАДИ ДЛЯ БАТЬКІВ

·         Створити спокійний, безконфліктний клімат у сімї. Берегти нервову систему дитини.

·         Не карати за капризи (відволікати, переключати).

·         Грати з дитиною вдома у сюжетно-рьолову гру «Дитячий садок». Одна із улюблених ляльок буде дитиною. Допомогти іграшці-ляльці найти друзів.

·         Батькам постійно говорити дитині, що всі її дуже люблять і розлучаться з нею надовго не будуть.

·         Організовувати прогулянки до ДНЗ з метою «Шукаємо друзів», «Як живуть діти в садочку?», «Як діти граються?»

·         Почати знайомство з вихователями та дітьми на майданчику Спостереження за видами діяльності дітей під час прогулянки.

·         Прогулянка з вихователями, дітьми і мамою в дитячому садку. (До 15-ої години)

·         Запросити вихователя додому в гості. Знайомство вихователя з домашніми, дружна бесіда з дитиною. Вихователь запрошує назавтра прийти до неї та дітей в групу.

·         Прихід дитини в групу дитячого садка разом з мамою. Перебування в групі разом із мамою на протязі однієї години. Звернути увагу, що в садочку всі діти перебувають без мами. Мами, чи хтось із рідних дітей забирають увечері.

·         Перші дні перебувати у дитячому садку  до 3-4 годин.

·         В дитячий садок приходити із своєю улюбленою іграшкою, можна давати мамині речі (хустинку, сумочку, фотографію і т.д.), що буде «зігрівати» душу дитини і будуть її оберігати.

 

 

                                                                                                                                                                  Ваш психолог

                                                                                                                                                 Семенова І. В.

 

 

                                                                                                           


28.04.2017

Поради психолога

Ні виховній агресії в сім’ї!

Виховуючи дитину, ми частішe використовуємо метод «аг­ресії» і спрямовуємо на дитину потік нищівної енергії з величез­ним негативним зарядом. Ми зриваємося на дитині, не розумі­ючи, що цим «заряджаємо» її. А вона, не в змозі розрядитися, як ми з вами, накопичує агресію в собі. І рано чи пізно ця агресія дається взнаки — дитина хворіє (від легких колік до серйозних психозів).

Своєю нищівною словесною агресією бать­ки зазвичай намагаються наївно припинити імпульсивну агресію дитини, не замислюючись над тим, що дитина, коли стане дорослою, ап­робує такий урок на батьках.

Ще один вид виховної агресії — тілесна: биття, ляпаси.

Будь-яка дія бере реванш протидією. Ляпас колись може відгукнутися насильством, а бит­тя — злочином.

Вихована такими методами дитина дзеркаль­но спрямує потік агресії на своїх дітей. Вона не забуде гніт батьківських емоцій і, сама стане при­гнічувати.

Своїми методами виховання ми позбавляє­мо дитину права на виявлення негативних емоцій, хоча самі їх провокуємо.

Дуже важливо, щоб ми використовували сим­патію та усмішку, підтримку, співчуття та на­віювали доброту, бо всі негативні емоційні вия­ви позначаються на психічному стані дитини.

 

Змініть тактику виховних впливів і полюбіть її, свою дитину. Якою б вона не була. Адже обов'я­зок батьків — зробити свою дитину щасливою. Тільки батькам під силу прокласти правильний шлях взаємин. Виявіть розуміння й любов, і дитина відплатить вам тим самим — любов'ю та розумінням!


17.03.2017

 

Дитяче вередування та його причини

Дитяче вередування завжди «дратувало» дорослих. Щоб об­рати правильну лінію поведінки в ситуаціях, коли дитина вере­дує, передусім потрібно з’ясува­ти, чому вона так поводиться.

 

Перевтомилася

Причиною вередування ча­сто стає перевантаження дитини «освітніми» справами. Здебіль­шого батьки переконані, що їхня дитина залюбки відвідує, на­приклад, підготовчі заняття при школі (у другій половині дня і в суботу), гурток при центрі ди­тячої творчості чи музичну шко­лу. І про те, що дитина щовечора вередує через перевтому, батьки іноді навіть не здогадуються. У такій ситуації потрібно зміню­вати режим життєзабезпечення дитини.

Висловлює протест

Іноді дитина висловлює своє незадоволення, неприйняття певного ставлення до неї близь­ких дорослих у формі протесту. Причини такої поведінки різ­ні. Насамперед, це прояви так званої кризи «Я — сам», коли дитина рішуче протестує проти надмірного втручання дорослих у її життя. Дитина дошкільного віку ще не може усвідомлювати певні речі. Наприклад, зважати на те, що мама поспішає, що вона не може в певний момент дозво­лити дитині свободу дій тощо. Тож дитина змушена визнати вердикт дорослого. Це призво­дить до вередування та проявів упертості дитини.

У таких ситуаціях батькам необхідно налагоджувати з ди­тиною теплі, довірливі, щирі взаємини. Варто утримуватися від зауважень, моралізувань, оцінювання. Натомість слід слу­хати й чути дитину, розуміти й приймати її позицію, настрій, радіти її успіхам, відкрито про це говорити. Не хвалити дити­ну, а висловлювати своє ставлен­ня до її успіхів, схвалювати по­зитивні дії, вчинки: «Мені дуже сподобалося...», «Я дуже рада...», «Ти правильно вчинив...».

Вередує заради вередування

Трапляється, що дитина ве­редує, аби досягти свого. Ідеться про ситуації, коли дитина звикає бути в центрі уваги дорослих.

Допоки її забаганки є абсолютно дитячими, батьки без проблем виконують їх. І не помічають, як, подорослішавши, дитина «вдосконалює» і свої капризи. Зрозуміло, що батьки в такому разі починають обмежувати «апетити» дитини. Упродовж певного часу триває випробу­вання їхньої терплячості щодо дитячих «Я хочу!»: вередуван­ня, істерики, агресії, хитрощі та маніпулювання. У такому разі батькам важливо набрати­ся терпіння, дати дитині мож­ливість поступово відмовитися від прагнення керувати дорос­лими. Не варто ускладнювати ситуацію. Слід підтримувати теплі та дружні взаємини з ди­тиною.

Почувається недобре

Причиною дитячого вере­дування може бути погіршен­ня стану її здоров’я. Зокрема, застудні захворювання впли­вають на емоційний стан ди­тини. Трапляється, що поза увагою батьків залишається прихований етап захворюван­ня. І за день-два до підвищення температури та появи нежитю дитина вередує без очевидних підстав.

Через підвищену рухливість

Особливої уваги потребують діти з підвищеною рухливістю, яким складно всидіти на одному місці. Нездатність дитини побороти неорганізованість, неохайність , відповідно, неслухняність і  вередливість. До цього призводить і те, що вдома ще з раннього віку дорослі закріплюють за дитиною певну оцінку: «не дитина, а кара божа», «джерело пригод» «все не так, наперекір». Тож батькам слід подбати про налагодження комфортного емоційного клімату в сім’ї, поліпшити взаємини з дитиною.

Батьки зізнаються, що, коли дитина маленька, вони здебільшого не звертають уваги на вередування, адже малечу легко змусити підкоритися. Однак дитина швидко росте, відповідно  її вередування поглиблюються. Дорослі починають реагувати жорсткіше на прояви такої поведінки дитини.

Розуміння витоків дитячого вередування, аналізу причин його виникнення дає дорослим змогу адекватно реагувати та такі ситуації, потрібно пам’ятати. що дитині необхідна підтримка дорослих, їх любов та турбота, щире і повноцінне спілкування з ними.

 

 

З повагою

Психолог

Семенова І.В.

 

Стрес у дітей: що потрібно знати кожному з батьків

Дорослій людині складно собі уявити життя без стресів і хвилювань. Але і діти переживають їх чимало. І на жаль, не завжди батьки з належною увагою ставляться до дитячих стресів.

Під стресом розуміється особливий стан людини, що виникає у відповідь на сильні негативні подразники.

Таким подразником може стати конфлікт з кимось із близьких, розумове або фізичне перенапруження, яке-небудь захворювання і так далі.

Стресовий стан проявляється і на психічному, і на фізіологічному рівні. Виражений стрес небезпечний тим, що завжди порушує не тільки звичну діяльність людини, але й прямо впливає на його здоров’я.

Прояви стресу у дітей

Стреси у дітей досить часто приймають за прояви вікових криз, ознаки загального захворювання, а іноді і просто через елементарну невихованість. Тому дуже важливо мати уявлення про ті ознаки, за якими можна запідозрити, що дитина знаходиться в стресовому стані.

Ці ознаки розрізняються в залежності від віку дитини.

0-2 року

  • виражені порушення сну;
  • дратівливість і знервованість;
  • втрата апетиту, відмова від годування.

2-7 років

  • підвищена слізливість, плаксивість, часте знижений настрій;
  • невмотивовані спалахи агресії, в тому числі спрямованої на самого себе;
  • знижена або занадто висока, порівняно зі звичайним станом активність;
  • виражені дитячі страхи;
  • негативні реакції на все нове – людей, ситуації, місця;
  • «повернення в дитинство» (дитина знову починає мочитися в штани, просить соску або пляшку, змінюється мова).

7-12 років

  • швидка стомлюваність, низький тонус;
  • часті головні болі, болі в області серця, порушення травлення, нудота;
  • різка зміна звичного поведінки (спокійна дитина починає постійно вередувати, активний – вести себе тихо і т. п.);
  • часті нічні кошмари, порушення сну;
  • заклопотаність власним здоров’ям, іпохондрія;
  • знижена самооцінка, схильність до самобичування, приниження себе;
  • висока тривожність, виражені страхи;
  • зниження пам’яті і уваги і, як наслідок, зниження успішності в школі;
  • порушення апетиту – апетит або відсутня, або, навпаки, дуже високий;
  • «повернення в дитинство» (дитина «кривляється», перекручує слова, пхикає, його поведінка нагадує поведінку немовляти);
  • енурез при відсутності фізіологічних проблем;
  • нервові тики (моргання, ковтання, намотування локонів на пальці тощо).

Причини стресів у дітей

Якщо доросла людина може легко назвати причину власного стресового стану, то діти рідко усвідомлюють, що з ними відбувається і чим це викликано. Основна обов’язок по виявленню причини стресу у дитини завжди лежить на батька.

Завжди важливо розуміти, що для того, щоб розібратися з ситуацією, треба дивитися на неї саме очима дитини – адже те, що для нас може бути повсякденними труднощами, для дитини виявиться серйозним чинником стресу.

Найбільш часто стрес у дітей виявляється в наступних ситуаціях:

  • тривала розлука з матір’ю чи іншим близьким людиною (для немовляти навіть добове відсутність матері – серйозний стрес);
  • розлучення батьків (навіть якщо він проходить цілком мирно);
  • часті конфлікти батьків;
  • смерть близької людини, улюбленої домашньої тварини;
  • ситуації фізичного або психологічного насильства;
  • пережита катастрофа, травма, хвороба;
  • проблеми в шкільному колективі (положення ізгоя, цькування і т. д.);
  • навчальна неуспішність;
  • поява нової дитини в сім’ї;
  • переїзд на нове місце проживання, зміна школи/дитячого садка.

Профілактика стресу у дитини

Незважаючи на те, що повністю захистити дитину від стресових ситуацій неможливо, можна робити певні зусилля, щоб психологічне напруження не зашкалювало.

Передусім, будьте уважні до сина або дочки, не списуйте з’явилися зненацька, нервозність, агресивність та інші поведінкові проблеми на невихованість або бажання зробити що-то вам на зло. В силу віку самоконтроль у дітей знижений, тому будь-яка стресова ситуація веде до того, що дитина втрачає контроль над своєю поведінкою. Будьте готові до уважного аналізу ситуації, готові чути дитину і відчувати його стан.

Намагайтеся захищати дітей від зайвої негативної інформації. Дитині зовсім не завжди потрібно знати про фінансові труднощі в сім’ї, сварки між родичами або відбуваються у світі аваріях і катастрофах.

Якщо ви знаєте, що ситуація, що відбувається в сім’ї, може стати стресом для дитини, обов’язково з’ясовуйте на доступній йому мові все те, що відбувається. Чому батьки розлучаються, в чому можуть бути труднощі в новій школі, як захворів дідусь – всі ці питання підлягають обговоренню, навіть якщо вам здається, що дитина не надає значення тому, що відбувається.

Вчіть дитину, що необхідно обов’язково давати безпечний вихід своїм негативним емоціям, будьте й самі готові вислухати і прийняти будь-які емоції вашого сина чи дочки, а не тільки позитивні. З ранніх років вчіть дитину відпочивати, розслаблятися і перемикати увагу з неприємних моментів на щось інше.

І нарешті, пам’ятайте, що стрес у дітей досить часто є проекцією стресу дорослого. Від того, наскільки успішно ви самі будете справлятися зі складними ситуаціями, залежить і те, як навчиться робити це дитина

27.01.17

Навіщо приділяти дитині особливий час

Одним з найбільш значущих заходів, які батьки можуть подарувати своїм дітям, є систематичне сплановане проведення з ними особливого часу. Ви як батьки, швидше за все, і так проводите багато часу зі своїми дітьми. Однак є велика різниця між часом, який виділяється у випадку потреби, випадковим часом і запланованим – особливим часом.

·         Діти до двох років потребують багато часу й вони ще занадто малі, щоби зрозуміти унікальність і цінність особливого часу. Доки вони відчувають вашу щиру радість від спілкування з ними, запланований особливий час не є необхідністю.

·         У віці від двох до шести років дітям потрібно принаймні десять хвилин у день особливого часу, на який вони зможуть упевнено розраховувати. Можливо, краще виділяти й більше 10-ти хвилин, але ви здивуєтесь тому, який чарівний вплив на ваші стосунки з дитиною можуть мати навіть десять хвилин регулярного особливого часу, які ви щоденного будете виділяти зі свого щільного графіка.

·         Дітям від шести до дванадцяти років не обов'язково приділяти особливий час щодня (вирішувати вам), але в них повинна бути можливість розраховувати хоча б на півгодини на тиждень. Певний час доби та тривалість особливого часу в кожній сім'ї можуть визначатись індивідуально. Це може бути час для печива з молоком щодня після школи або ціла година щосуботи. Важливо, щоб діти точно знали, коли вони можуть розраховувати на індивідуальний особливий час із батьками.

·         Не піддавайтесь оманливому відчуттю, що підлітки не хочуть проводити з вами особливий час. У цьому віці для них друзі важливіше, ніж сім'я, але чим старше вони стають, тим важливішою стає саме сім'я. Якщо ваш підліток не знає, чому присвятити особливий час, вам, можливо, буде треба зробити йому свої пропозиції. Підлітки люблять з'їсти що-небудь смачненьке. Запросіть свою дитину-підлітка поснідати або пообідати разом. Продовжуйте пошук найкращого способу провести час, доки не знайдете такий, на який ваша дитина буде чекати з нетерпінням.

Чому особливий час із дитиною настільки необхідний?

·         Діти відчувають тісний зв'язок з батьками, коли можуть розраховувати на систематичний особливий час із ними. Вони відчувають, що важливі для своїх батьків, оточені теплом і турботою. Це знижує їхню потребу в пустощах як в неконструктивному способі відновити або перезавантажити позитивний зв'язок з батьками.

·         Запланований особливий час буде для батьків важливим нагадуванням про те, для чого в них є діти, у першу чергу – щоб радіти разом з ними.

·         Коли діти потребують уваги зайнятих зараз батьків, їм буде легше почути від тата чи мами: «Мій любий, я не можу приділити тобі час безпосередньо зараз, але з нетерпінням чекаю нашого особливого часу о 16:30».

Проведення особливого часу з дітьми треба планувати заздалегідь. Добре продумайте список справ або розваг, яким би ви хотіли присвятити ваш особливий час. Цей список можна складати разом з дитиною й обговорювати, які пункти будуть пріоритетними, а які краще відкласти на більш сприятливий час. Якщо якісь речі або заходи коштують надто дорого, внесіть їх до списку справ, на які ви будете відкладати гроші. Якщо список містить заходи, які займають більше 10–30-ти хвилин, заплануйте їх на час вихідних або відпустки.

Особливий час має бути недоторканним, тому для батьків буде краще вимкнути свої телефони на час спілкування. Проте, якщо в мами двоє дітей і одна з них зараз може зателефонувати, мати може сказати їй: «Якщо в тебе все добре, я зателефоную тобі пізніше, оскільки в нас із Володею зараз особливий час». Володі буде дуже приємно, що його мама розповідає іншим, наскільки для неї важливо провести з ним особливий час.

Батьки можуть виділяти для дітей особливий час перед сном (хоча вечірній час перед сном не повинен замінювати денний особливий час).

Історія успіху

Одна мама, перед тим як укласти своїх дітей спати, попросила їх поділитись найсумнішими та найрадіснішими моментами дня. Спочатку її діти використовували цю можливість, щоби поскаржитись на події, які їх засмутили, і в результаті починали плакати.

Мама терпляче чекала, доки вони не заспокояться, а потім казала: «Я дуже рада, що ви можете поділитися своїми почуттями зі мною. Завтра, коли ви не будете так засмучені, ми ще трохи порозмовляємо про це, щоби з'ясувати, що ми можемо зробити А тепер розкажіть мені про те хороше, що сталося з вами за день».

Якщо діти не могли думати про позитивні моменти, мама ділилася з ними своїми радісними подіями. Після того як діти звикли до цієї процедури, вони стали розповідати про сумні події без емоційного розладу, а потім висловлювати ідеї про те, як уникнути подібних проблем у майбутньому. Незабаром діти вже розповідали мамі більше про радісні події, ніж про сумні.

 

11.11.2016

Поради психолога

Любов потрібна кожній дитині, інакше їй ніколи не стати повноцінонною дорослою людиною. 

 

  Дуже важливо щоб ми, дорослі, не забували своє дитинство, пригадували приємніші миті, які приносили нам багато радощів і щастя і зробили своїх малюків щасливими і успішними. 

Криза 3 років

— межа між раннім і дошкільним дитинством, це один із найскладніших моментів у житті дитини, це зруйнування, перегляд старої системи соціальних відношень, криза виокремлення свого «Я». До 3 років дорослі найчастіше спостерігають серйозні зміни в поведінці дитини: вона стає егоїстичною, впертою, капризною. У цей період проходить важливий психічний процес вираження свого «Я», це спроба дитини самостійно все робити і намагатися вирішувати свої проблеми. Перший симптом, який сигналізує про початок кризи, — негативізм. Зауважимо, дитячий негативізм потрібно відрізняти від звичайної неслухняності. При негативізмі вся поведінка дитини йде врозріз із тим, що пропонують дорослі. При різкій формі негативізму справа доходить до того, що можна отримати протилежну відповідь на різну пропозицію, зроблену авторитетним тоном. Ряд авторів гарно описує низку експериментів. Наприклад, дорослий, підходячи до дитини, говорить авторитетним тоном: «Це плаття чорного кольору», й отримує відповідь: «Ні, воно білого кольору». А коли говорять: «Воно біле», дитина відповідає: «Ні, чорне». Спроби заперечувати, робити все навпаки і є негативізмом. Симптомами кризи трьох років є впертість та вередування. Період упертості та капризування починається з 18 місяців і, як правило, закінчується до 3,5—4 років. Пік упертості на 2,5—3 році життя. Хлопчики більш уперті, ніж дівчатка, але дівчатка більш вередливіші, аніж хлопчики. У кризовий період напади впертості й вередування трапляються у дітей до 5 разів на день, а у деяких дітей до 19! Якщо діти в 4 роки все ще продовжують часто виявляти впертість та вередувати, то можна говорити про «фіксовані» напади впертості, істеричності як зручний спосіб маніпулювання дитини дорослими. 
Впертість слід відрізняти від настирливості. Наприклад, якщо дитина хоче якусь річ, але не може одразу отримати її і домагається, щоб це було виконано, то це настирливість. Упертість — така реакція дитини, коли вона настоює на чомусь не тому, що їй цього дуже хочеться, а тому, що дитина потребує, щоб було так, як сказала вона. Криза 3 років необхідна. Вона — рушійна сила розвитку, своєрідний етап змін і провідної діяльності дитини. Дорослі не повинні боятися її, оскільки це зовсім не негативний показник. Навпаки, яскравий прояв самоствердження вказує на те, що у психіці дитини відбулися всі вікові новоутворення для подальшого розвитку її особистості й адаптивних здібностей. А зовнішня «безкризовість», яка створює ілюзію добробуту, може бути хибною, свідчити про те, що в розвитку дитини не відбулося відповідних вікових змін. Отже, не потрібно боятися кризових проявів, найнебезпечнішими є проблеми нерозуміння. Основне завдання дорослих у цей період — пом’якшити прояв кризи, допомогти дитині вийти з неї без негативних рис: адже впертість — це найвищий ступінь виявлення волі, вередливість — демонстрування власної значущості для інших, відчуття свого «Я», егоїзм (у здоровому розумінні) — почуття власної гідності, агресивність — крайня форма самозахисту, замкненість — неадекватна форма прояву здорової обережності, тобто ці риси необхідні для виживання в суспільстві. Малюк мусить вийти із кризи з позитивними якостями. Головне завдання батьків і педагогів — не допустити закріплення її крайніх проявів. 

Рекомендації батькам та вихователям: 

    Не надавайте великого значення впертості й вередуванню.

    Зауважте напад, але не дуже хвилюйтеся за дитину.

    Під час нападу впертості чи вередування будьте поряд із дитиною, дайте їй відчути, що ви її розумієте.

    Сварити й бити дитину в цей період не можна в жодному випадку — це ще гірше вплине на малюка.

    Намагайтеся бути з дитиною наполегливими. Якщо ви сказали «ні», тримайтеся й далі цього.

 

    Не здавайтеся навіть тоді, коли напад у дитини протікає у громадських місцях. Істеричність і вередування потребує глядачів. Тому частіше допомагає тільки одне — взяти малюка і відвести від людей. Намагайтеся схитрити, наприклад, сказати: «Що там за вікном робить котик? Ой, яка в мене гарна іграшка, книжка, намистинка!»