06.05.2019

 

Готовність дитини до школи.

Готовність до навчання в школі розглядається на сучасному етапі розвитку психології як комплексна характеристика дитини, якій розкриваються рівні розвитку психологічних якостей, що є найбільш важливими передумовами для нормального включення в нову соціальну середу і для формування навчальної діяльності.

Фізіологічна готовність дитини до школи.

     Цей аспект означає, що дитина повинна бути готова до навчання в школі фізично. Тобто стан його здоров'я повинен дозволяти успішно проходити освітню програму. Фізіологічна готовність передбачає розвиток дрібної моторики (пальчиків), координації руху. Дитина має знати, в якій руці і як потрібно тримати ручку. А також дитина при вступі в перший клас повинен знати, поважати та розуміти важливість дотримання основних гігієнічних норм: правильна поза за столом, постава тощо

Психологічна готовність дитини до школи.

    Психологічний аспект, який включає в себе три компоненти: інтелектуальна готовність, особистісна і соціальна, емоційно-вольова.

      1. Інтелектуальна готовність до школи означає:

- до першого класу у дитини повинен бути запас певних знань (мова про них піде нижче);

- він повинен орієнтуватися в просторі, тобто знати, як пройти в школу і назад, до магазину і так далі;

- дитина має прагнути до одержання нових знань, тобто він повинен бути допитливий;

- повинні відповідати віку розвиток пам'яті, мовлення, мислення.

      2. Особистісна та соціальна готовність передбачає наступне:

- дитина повинна бути комунікабельним, тобто вміти спілкуватися з однолітками і дорослими; у спілкуванні не повинно проявлятися агресії, а при сварці з іншою дитиною повинен вміти оцінювати і шукати вихід із проблемної ситуації; дитина повинна розуміти і визнавати авторитет дорослих;

- толерантність; це означає, що дитина повинна адекватно реагувати на конструктивні зауваження дорослих і однолітків;

- моральний розвиток, дитина повинна розуміти, що добре, а що - погано;

-дитина повинна приймати поставлену педагогом завдання, уважно вислуховуючи, уточнюючи неясні моменти, а після виконання він повинен адекватно оцінювати свою роботу, визнавати свої помилки, якщо такі є.

     3. Емоційно-вольова готовність дитини до школи передбачає:

- розуміння дитиною, чому він йде в школу, важливість навчання;

- наявність інтересу до навчання і отримання нових знань;

- здатність дитини виконувати завдання, яке йому не зовсім до душі, але цього вимагає навчальна програма;

- наполегливість - здатність протягом певного часу уважно слухати дорослого і виконувати завдання, не відволікаючись на сторонні предмети і справи.

Пізнавальна готовність дитини до школи.

    Даний аспект означає, що майбутній першокласник повинен володіти певним комплексом знань та вмінь, який знадобиться для успішного навчання в школі. Отже, що повинен знати і вміти дитина у шість-сім років?

   1) Увагу.

• Займатися якою-небудь справою, не відволікаючись, протягом двадцяти-тридцяти хвилин.

• Знаходити подібності та відмінності між предметами, картинками.

• Вміти виконувати роботу за зразком, наприклад, з точністю відтворювати на своєму аркуші паперу візерунок, копіювати рухи людини і так далі.

• Легко грати в ігри на уважність, де потрібна швидкість реакції. Наприклад, називайте жива істота, але перед грою обговоріть правила: якщо дитина почує домашня тварина, то він повинен плеснути в долоні, якщо дике - постукати ногами, якщо птах - помахати руками.

   2) Математика.

• Цифри від 0 до 10.

• Прямий рахунок від 1 до 10 і зворотний рахунок від 10 до 1.

• Арифметичні знаки: «+ », «- «, «=».

• Поділ кола, квадрата навпіл, чотири частини.

• Орієнтування у просторі і на аркуші паперу: «праворуч, ліворуч, вгорі, внизу, над, під, за і т. п.

    3) Пам'ять.

• Запам'ятовування 10-12 картинок.

• Розповідання по пам'яті віршиків, скоромовок, прислів'їв, казок і т.п.

• Переказ тексту з 4-5 речень.

    4) Мислення.

• Закінчувати речення, наприклад, «Річка широка, а струмок...», «Суп гарячий, а компот...» і т. п.

• Знаходити зайве слово з групи слів, наприклад, «стіл, стілець, ліжко, чоботи, крісло», «лисиця, ведмідь, вовк, собака, заєць» і т. д.

• Визначати послідовність подій, щоб спочатку, а що потім.

• Знаходити невідповідності в малюнках, віршах-небылицах.

• Складати пазли без допомоги дорослого.

• Скласти з паперу разом з дорослим, простий предмет: човник, човник.

  5) Дрібна моторика.

• Правильно тримати в руці ручку, олівець, кисть і регулювати силу їх натиску при письмі та малюванні.

• Розфарбовувати предмети і штрихувати їх, не виходячи за контур.

• Вирізати ножицями по лінії, намальованої на папері.

• Виконувати аплікації.

   6) Мова.

• Складати пропозиції з декількох слів, наприклад, кішка, двір, йти, сонячний зайчик, грати.

• Розуміти і пояснювати зміст прислів'їв.

• Складати зв'язну розповідь по картинці і серії картинок.

• Виразно розповідати вірші з правильною інтонацією.

• Розрізняти в словах букви і звуки.

    7) Навколишній світ.

• Знати основні кольори, домашніх і диких тварин, птахів, дерева, гриби, квіти, овочі, фрукти і так далі.

• Називати пори року, явища природи, перелітних і зимуючих птахів, місяці, дні тижня, свої прізвище, ім'я та по батькові, імена своїх батьків і місце їх роботи, своє місто, адресу, які бувають професії.

 

 

 


05.04.2019

Обдаровані діти 

Обдаровані діти — це діти, які різко виділяються із середовища ровесників високим розумовим розвитком, що є наслідком як природних задатків, так і сприятливих умов виховання. Вони виявляють себе най­більш яскраво в таких сферах діяльності: інтелектуальній, академічних досягнень, творчості, комунікаціях та лідерстві, в різних видах діяльності і руховій сфері.

Обдарованість — це сукупність здібностей, що дозволяють індивіду досягти вагомих результатів в одному або декількох видах діяльності, що є цінними для суспільства.

Обдаровані люди приносять велику користь суспільству, державі, є її гордістю. Тому перед суспільством, державою, навчальним закладом і сім’єю постає проблема навчання і виховання таких дітей.

Пошук обдарованих дітей та створення умов для їхнього розвитку — це комплексна спільна спланована діяльність дорослих: батьків, учителів, керівників гуртків, шкільного психолога.

Для того, щоб якомога раніше ви­явити обдаровану дитину, батькам та вчителям варто пам’ятати, що така дитина потребує до себе підвищеної уваги, тому що їй властиві особливі риси характеру, особливості у сфері мислення і в навчальній діяльності. Обдаровані діти мають добру пам'ять, особистий світогляд, добре розвинуте абстрактне мислення. В обдарованих дітей гарно розвинута свідомість, теоретичний спосіб мислення. Вони, як правило, дуже активні і завжди чимось зайняті. Прагнуть працювати більше за інших.

Діти боляче сприймають суспільну несправедливість, вони хочуть учитися і досягають у навчанні успіхів, навчання приносить їм задоволення, вони здатні краще за інших займатися самостійною діяльністю, особливо в галузі літератури, математики, проведенні дослідів, спостережень. Обдаровані діти вміють критично оцінювати навколишню дійсність і прагнуть проникнути в суть речей і явищ. Вони задають багато питань і зацікавлені в позитивних відповідях на них. Обдаровані діти із задоволенням виконують складні і довготривалі завдання, проявляють великий інтерес до читання, мають великий словниковий запас. Завдяки частому звертанню до засобів масової інформації вони в більшості випадків уміють швидко виділяти найбільш значимі відомості, самостійно знайти важливі джерела інформації. Порівняно зі своїми ровесниками вони краще вміють розкривати взаємозв’язки між явищами і сутністю, маніпулювати логічними операціями, систематизувати, класифікувати й узагальнювати. Чимало з них ставлять перед собою завдання, виконання яких вимагає багато часу. Для обдарованих дітей характерне почуття гумору. Вони мають добре здоров’я, у них перебіль­шені почуття страху, емоційна залежність, емоційна незбалансованість порівняно з їхніми однолітками.

Як і батькам, вчителю для навчання обдарованих дітей необхідно знати їхні психологічні особливості, перей­матися проблемами й інтересами; володіти здатністю їх розпізнавати, активізувати і розвивати, мати віру в учня, бути доброзичливим в оцінці дій учня, вміти поставити себе на місце дитини; бути фахівцем вищого ґатунку — володіти предметними психолого-педагогічними і методичними знан­нями; мати високий рівень інтелекту, широку ерудицію. Він також має постійно самовдосконалюватись, вчити і вчитись сам: бути ентузіастом, цілеспрямованим, наполегливим, впевненим у своїх силах, принциповим у важливих питаннях і водночас гнучким, коли йдеться про другорядне. Як відомо, лише особистість може виховати особистість і тільки талант може виростити талант.

І на закінчення хочеться звернутися до батьків та учителів: придивіться уважніше до своїх дітей та учнів, може поруч з вами живуть та навчаються справжні таланти та обдаровані особистості, які в майбутньому зможуть розв’язати проблему формування творчого потенціалу суспільства, забезпечать інтенсивний соціальний розвиток та науковий прогрес, дальший розвиток науки і культури, всіх областей виробництва і соціального життя України.

 

Риси обдарованих дітей

1. Оволодівають досить швидко знаннями і зберігають їх:

— засвоюють головне;

— швидко і відповідно реагують;

— критично оцінюють і ставлять пи­тання, переносять вивчене на нову ситуацію.

2. Продовжують, перетворюють і передають ідеї, думки:

— зберігають логічну послідовність думок;

— користуються широким словниковим запасом, мова добірна й гнучка.

3. Мають високі показники абстрактного мислення:

— вміють узагальнювати;

— розділяють причини й наслідки;

— визначають взаємозв’язки.

4. Обдаровані — переборювачі труднощів:

— покладаються на себе, якщо зустрічаються з ускладненнями;

— наполегливо шукають вихід із ситуації.

5. Обдаровані — винахідники й творці:

— люблять експериментувати;

— використовують метод спроб і помилок.

6. Люблять незалежність.

7. Легко пристосовуються до нової ситуації:

— приймають потребу змін;

— передбачають наслідки;

— оптимістично зустрічають пе­ре­шкоди;

— радо зустрічають нові ідеї, думки.

8. Фізичні риси обдарованих:

— енергійні;

— вільні від невротичних напружень.

 Поради батькам, які бажають виховати здібну дитину

1. Дитина — це не експериментальний майданчик для психолого-методичних новацій та апробацій, це не іграшка і не втіха, не «помічник» на старість.

2. Даруйте дитині батьківську любов, повагу, створіть умови для розвитку, дайте можливість їй жити власним життям.

3. Допомагайте, але не заважайте їм самим робити свій вибір.

4. Виховуйте дитину як рівну собі, тоді вона буде відстоювати власну думку, поважати інших, буде вільною, талановитою особистістю.

5. Спілкуйтесь частіше з дітьми, намагайтеся бути в курсі їх справ, підтримуйте їх у будь-якій ситуації, пояснюйте існування різних точок зору.

6. Підтримуйте родинні стосунки, влаштовуйте сімейні свята, ігри. Виховуйте дитину в гармонії з природою.

7. Дайте можливість дитині спробувати себе в різних напрямах творчої діяльності, не дозволяйте кидати розпочату справу, доки не отримаєте перших результатів, щоб зробити певні висновки.

8. Радійте успіхам ваших дітей.

9. Виражайте свою любов до дітей так, щоб вони її відчули.

10. Пам’ятайте, що проблеми дитини — це і проблеми батьків і починати щось змінювати треба спочатку з себе.

 

 


13.03.2019

 

Розвиток пам'яті у дошкільному віці.

 

У дошкільному віці завдяки досягнутому рівневі психічного розвитку і під впливом нових видів діяльності, а також нових вимог, що їх ставлять дитині дорослі, відбувається дальше ускладнення і вдосконалення процесів пам'яті. Продовжує розвиватись мимовільна пам'ять. Зазнайомлюватись з усім, що оточує, граючись, навчаючись, виконуючи трудові доручення, дошкільник багато запам'ятовує ненавмисно, не намагаючись що-небудь запам'ятати. Пам'ять дітей дошкільного віку має переважно мимовільний характер.

Дитина запам'ятовує те, що набуло в її житті, в її діяльності важливого значення, те, що її зацікавило, те, що викликало в неї сильне і яскраве враження. При цьому діти не ставлять собі спеціального завдання запам'ятати що-небудь. Предмети «запам'ятовуються» ніби самі собою, в процесі практичної або ігрової діяльності з ними. Спроби з боку дорослого поставити перед дитиною 3—4 років завдання запам'ятати що-небудь не дають ніяких результатів або навіть негативно впливають на успішність запам'ятовування. Коли, наприклад, малюку дають який-небудь матеріал (іграшки, кубики, картинки), не ставлячи перед ним спеціального завдання його запам'ятати, то, граючись з ним, споруджуючи з нього будови тощо, він дуже добре його запам'ятовує. Але якщо, давши йому такий матеріал, наполегливо вимагати, щоб він його обов'язково запам'ятав, малюк розгублено буде сидіти над ним, нічого не роблячи, і кінець кінцем нічого не запам'ятає.

Для того щоб діти краще зберегли в пам'яті який-небудь матеріал, необхідно організувати їх діяльність з цим матеріалом. Дослідження показують, що успішність мимовільного запам'ятовування тим вища, чим активніше діє дитина з предметами, що запам'ятовуються, і чим важливішу роль відіграють ці предмети в її діяльності. Так, наприклад, дошкільники, активно діючи з картинками, розкладаючи їх по групах тощо, запам'ятовують ці картинки значно краще, ніж ті діти, які обмежуються лише розгляданням їх.

Розвиток мимовільної пам'яті відбувається у зв'язку з розширенням інтересів дітей. У міру того як у дошкільника формуються нові інтереси до різноманітних явищ природи і суспільного життя, він зосередженіше їх спостерігає, уважніше вислуховує пояснення, що їх стосуються, і внаслідок цього краще їх запам'ятовує.

Спогади дошкільника про минуле мають яскраво виражений наочний, образний характер.Пригадуваний предмет уявляється дитині так чітко і яскрава ніби, вона знову його сприймає.Часто яку-небудь деталь,  яка залишилась би непомітною для дорослого, дитина запам'ятовує міцно і надовго.Знаменитий російський учений математик Софія Ковалевська пише в своїх спогадах: «Досить мені подумати про нашу дитячу кімнату, як у той же час, за неминучою асоціацією ідей, мені починає здаватися особливий запах — помісь ладану, дерев'яного масла, травневого бальзаму .і чаду від сальної свічки. Давно вже не доводилось мені чути ніде цього своєрідного запаху... але років два тому, відвідавши одних моїх сільських знайомих, я зайшла в їх дитячу кімнату і на мене в той же час пахнув цей знайомий мені запах і викликав цілу низку давно забутих спогадів і відчуттів».

Наочний матеріал (предмети і їх зображення) у дошкільному віці запам'ятовуються значно краще, ніж абстрактні положення. Із словесного матеріалу в свою чергу значно краще затримуються в пам'яті образні описи, особливо коли вони носять художній емоційно-виразний характер. Так, художнє, емоційно захоплююче оповідання про яку-небудь подію запам'ятовується дошкільниками надовго, в той час як сухий її опис зразу ж ними забувається.Разом з тим у дошкільному віці темпи підвищення успішності запам'ятовування словесного матеріалу вищі, ніж матеріалу наочного. Підвищення ролі слова в утворенні й актуалізації тимчасових зв'язків у дітей призводить до глибоких змін у процесах пам'яті.

Називання запам'ятовуваних предметів допомагає дитині їх осмислити, зв'язати їх з тими значеннями, які вже в неї є відносно даного роду предметів. Так, назвавши запам'ятовувані речі яблуком, будинком, автомобілем, дитина тим самим узагальнює, відносить їх до групи відомих їй схожих речей, у зв'язку з чим її запам'ятовування набуває більш осмисленого, логічного характеру.

Існувала неправильна думка, за якою в дошкільному віці механічна пам'ять ніби переважає над смисловою, логічною. Проте дані педагогічних спостережень і спеціальні експериментальні дослідження показують, що дошкільники краще запам'ятовують те, що для них зрозуміле, ніж безглузде або незрозуміле.

Осмислення сприйманого матеріалу  уважне його вивчення відіграє істотну роль у процесах па м'яті дітей дошкільного віку. Звичайно, характер осмислення запам'ятовуваного матеріалу змінюється в процесі розвитку дошкільника. Якщо молодші дошкільники орієнтуються головним чином на зовнішні ознаки предметів, які найбільше впадають в очі, то старші починають помічати менш яскраві, зате більш істотні їх особливості. Відповідно до цього змінюється і зміст дитячих уявлень.
У кінці дошкільного віку поряд з наочними уявленнями про окремі речі велику роль починають відігравати загальні уявлення про групу схожих предметів. Коли малюка просять розповісти про той чи інший предмет, він згадує який-небудь конкретний випадок, який бачив. Наприклад, трирічну дитину запитують: «Ти пам'ятаєш, яка буває кішка?» Вона відповідає: «Чорний Васька з Жучкою б'ється». На відміну від цього, відповіді старших дітей носять більш узагальнений характер. Наприклад, шестирічна Маня на подібне запитання відповідає: «Вони мишей ловлять, живуть у будинках, люблять молоко». Тут дитина ґрунтується вже не на спогаді про окрему конкретну кішку (чорного Ваську), а на уявленні, що сформувалося в неї про кішку взагалі.Таким чином, У дошкільника поряд з образною пам'яттю починає складатися пам'ять словесно-логічна. Як уже зазначалося, у дошкільному віці переважає мимо¬вільна пам'ять.

Ії розвиток в істотній мірі залежить від виховання. Формуючи у дошкільників допитливість, привчаючи їх детально розглядати наочний матеріал і уважно вислухувати словесні пояснення, спонукаючи їх за допомогою запитань і вказівок осмислити сприймане і зв'язати його з набутими раніше знаннями, вихователь розвиває дитячу пам'ять, підвищує точність і обсяг мимовільного запам'ятовування і пригадування.

Поряд з мимовільною пам'яттю в середині дошкільного віку по являються зародки пам'яті довільної: зародки довільного  запам'ятовування і пригадування.

Ці зміни відбуваючись у зв'язку з ускладненням умов діяльності й підвищенням вимог дорослих, які змушують дитину орієнтуватись не тільки на сучасне, а й на майбутнє, а також на минуле. Так, дорослі вимагають від дитини виконати яке-небудь доручення не зараз, а через деякий час, для чого необхідно довільно запам'ятати це доручення, або ж пропонують розповісти про те, що було в минулому (наприклад, про те, що відбувалось на прогулянці або в дитячому садку), для чого необхідно довільно відтворити відповідні події.

Беручи участь в колективних іграх і в заняттях, дитина навчається запам'ятовувати те, чого вимагають від неї навколишні люди, на що вказує вихователь.

Для довільного запам'ятовування необхідно насамперед усвідомити завдання, яке стоїть,— щось запам'ятати або пригадати. Таке завдання швидше усвідомлюється, коли, виконуючи його, дитина досягає важливого для неї результату.

На перших порах довільне запам'ятовування у дошкільника має дуже недосконалий характер. Дитина не володіє прийомами запам'ятовування, вона ще не знає, що треба зробити для того, щоб краще запам'ятати.

Поступово вихователь формує у дітей найпростіші прийоми довільного запам'ятовування. Він привчає дошкільників до того, щоб при запам'ятовуванні якого-небудь наочного або словесного матеріалу вони уважно з ним ознайомились, спробували б осмислити його зміст, повторювали б запам'ятовувані дії і слова тощо. Дитина 6—7 років, коли перед нею ставлять завдання запам'ятати зміст якої-небудь картинки, уважно її розглядає, з'ясовує особливості зображених на ній персонажів, здійснюваних ними дій, взаємовідносин, що існують між ними, тощо. При запам'ятовуванні якого-небудь віршика або пісеньки вона багато разів їх повторює, поки не доб'ється більш-менш повного заучування. Спочатку дитина не сама придумує собі завдання запам'ятовування і не сама відкриває відповідні прийоми. Дорослий пропонує дитині запам'ятати те чи інше, організовує діяльність, при якій це завдання може бути розв'язане, вказує деякі прийоми, які сприяють кращому запам'ятовуванню, тощо. Коли дитина набуває певного досвіду в цьому відношенні, вона сама починає ставити перед собою завдання запам'ятовування, за власною ініціативою довільно запам'ятовує або пригадує необхідний матеріал.

Розвиток довільної пам'яті має важливе значення для підготовки дитини до шкільного навчання. Ніяка навчальна діяльність неможлива, якщо дитина буде запам'ятовувати тільки те, що її безпосередньо цікавить, не рахуючись з вимогами вчителя, з тими завданнями, які висуваються шкільною програмою.

Дальший розвиток пам'яті відбувається вже в шкільному віці. Під впливом систематичного навчання довільна пам'ять, яка тільки починала складатися в дошкільному віці, досягає у школяра високих ступенів розвитку. Разом з тим удосконалюються прийоми логічного запам'ятовування. Оволодіваючи основами наукових знань, школярі в процесах запам'ятовування і пригадування спираються вже не на зовнішні ознаки предметів, а на більш істотні їх особливості, які характеризують внутрішній зміст запам'ятовуваного матеріалу.

 

Розвиток пам'яті не закінчується в період дитинства, вік може продовжуватися і в дорослої людини, набуваючи нових особливостей залежно від умов її життя і характеру її діяльності., Наприклад, у художників, у музикантів великого розвитку досягає образна пам'ять, в той час як у представників точних наук інтенсивно розвивається пам'ять словесно-логічна.


11.02.19

Розвиток уяви у дітей

 

У новонародженої дитини уяви ще немає. Уява складається в процесі життя дитини, в її діяльності, під вирішальним впливом умов життя, навчання і виховання.

Для розвитку уяви необхідно набути відповідного досвіду, розширити коло уявлень про навколишню дійсність. Цей досвід набувається як шляхом особистих спостережень дитини у процесі її діяльності, так і через дорослих, які передають дитині свої знання про навколишні предмети і явища, свій творчий досвід.

Існувала неправильна думка, що уява досягає свого розквіту у дітей молодшого віку, а потім поступово відмирає, поступаючись місцем тверезому мисленню. З цього приводу великий російський педагог і психолог К. Д. Ушинський писав: «...Думають, що з віком вона послаблюється, тьмяніє, втрачає жвавість, багатство і різноманітність. Але це велика помилка, яка суперечить всьому ходові розвитку людської душі. Уява дитини і бідніша, і слабша, і одноманітніша, ніж у дорослої людини». Лише під впливом виховання може сформуватися та творча уява, яка характерна для діяльності робітника, вченого, художника.

Перші прояви уяви можна спостерігати вже у ранньому віці, у дітей другого року життя. На основі слідів попередніх подразнень, шляхом нових їх поєднань у дитини починають виникати перші образи уяви. Ці початки уяви виявляються в перших сюжетних іграх дітей раннього віку, а також у тому інтересі, який вони виявляють до найпростіших історій, що їм розповідають дорослі. Так, малюк одного року, який навчився вже до деякої міри володіти ложкою, бере замість ложки сірник і «годує» ним бабусю і маму, які з ним перебувають, а також фарфорового собачку і бюст дівчинки. Так відбувається уявлюване годування. Слухаючи казку «Сорока-ворона», дворічний хлопчик настільки яскраво уявив собі весь зміст цієї історії, що його охопив жаль до п'ятого, ображеного пальця, обділеного «сорокою». Бажаючи дещо виправити допущену несправедливість, він після закінчення казки заявляє: «А мама його теж нагодувала».

Ці приклади показують, що вже у ранньому віці в дитини поряд з образами пам'яті починають виникати образи уяви. Проте на перших порах свого розвитку уява виявляється дуже слабкою і бідною за своїм змістом. Дитина в своїй уяві ще дуже зв'язана сприйманими в даний момент обставинами і обмеженим запасом свого невеликого особистого досвіду. Так, діти півтора-двох років ще нездатні слухати оповідання про скільки-небудь віддалені речі і події, але вони з задоволенням вислуховують маленькі історії, що нагадують сцени з їх власного життя, недавно ними пережиті. Слабкість і обмеженість уяви другого року життя виявляється також у їх іграх. Ці ігри звичайно відтворюють будь-які нескладні дії, що неодноразово спостерігалися дітьми дома або в дитячому садку (укладання дітей, умивання, годування тощо).

На відміну від дошкільника дитині раннього віку трудно- доповнити який-небудь предмет, що його не вистачає в грі, видуманим, уявленим. Так, якщо малюк звик, граючи в обід, годувати ляльку із маленької чашечки, то при відсутності цієї чашечки він розгублюється і не знає, що робити. Ініціатива в грі у дітей цього віку звичайно виходить не від них самих, а від дорослих. Перші ігри дітей — це ті, в які з ними грались дорослі чи старші діти. Таким чином, уява дітей раннього віку спочатку ще дуже обмежена і відрізняється, з одного боку, своїм пасивним, відтворюючим, а з другого боку — мимовільним характером. У дошкільному віці під впливом виховання, у зв'язку з розширенням досвіду дитини, виникненням у неї нових інтересів і ускладненням її діяльності відбувається дальший розвиток дитячої уяви. Цей розвиток має не тільки кількісний, але і якісний характер. Уява дошкільника не тільки багатша, ніж у дитини раннього віку, але вона набуває нових рис, яких не було в перед- дошкільному віці.

У своїх вимислах дошкільники більш винахідливі, ніж перед дошкільники, їх уява носить не тільки відтворюючиий, але й творчий характер. Навіть у тих випадках, коли вихователь пропонує дошкільникам сюжет гри, вони не механічно його відтворюють, а творчо розвивають і доповнюють запропоновану тему.
Після екскурсії на залізничну станцію вихователька пропонує дітям середньої групи дитячого садка: «Давайте гратися в залізницю». Діти з радістю погоджуються і за допомогою виховательки розбирають ролі. Один буде начальником станції, другий — пасажиром, третій — машиністом тощо. А Миша заявляє: «Я буду шофером, буду людей возити і речі на вокзал». Він творчо розширив сюжет гри, сам собі придумав роль і кола обов'язків, які буде виконувати.
Уява дошкільника стає менш залежною від того, що сприймає в даний момент дитина.

Діти раннього віку у своїй уяві надзвичайно залежать від речей та іграшок, які знаходяться зараз перед ними. Якщо їм впадає в очі лялька, вони починають її заколисувати; якщо їм дають візочок, вони возять його взад і вперед, тощо. На відміну від цього уява дошкільників менше залежить від обставин, що безпосередньо сприймаються. Під час гри в залізницю дошкільник уявляє собі, що стілець — це вагон або паровоз. А потім, у грі з ляльками, стілець перетворюється в будинок, і під ним зручно розставляються іграшки і посуд. Нарешті, коли під час гри в магазин потрібно влаштувати де-небудь касира, стілець стає касою, і через отвір в його спинці приймають гроші і видають чеки покупцям. У межах захоплюючого сюжету гри дошкільник уже може підпорядковувати роботу своєї уяви загальній темі, основному задуму колективної ігрової діяльності. Уява дошкільника набуває рис деякої ціле-спрямованості, певної довільності. Всі ці зміни в дитячій уяві виникають, звичайно, не зразу. Уява проходить у своєму розвитку ряд якісно своєрідних ступенів протягом дошкільного дитинства.

Уява дітей третього-четвертого року життя ще багато в чому схожа з уявою дітей раннього віку. Сюжети їх ігор часто обмежуються відтворенням досить вузького кола дій і подій, що спостерігалися дітьми дома або в дитячому садку. Часто повторюються ігри в приготування обіду, в умивання, одягання і годування ляльок тощо. Для дітей цього віку характерна велика залежність процесу уяви від предметів і явищ, що сприймаються в даний момент.

У своїй уяві молодший дошкільник ще мало самостійний, мало ініціативний. Для того щоб ввести новий сюжет у гру чи в малювання молодшого дошкільника, дорослому звичайно доводиться не тільки розкрити тему його діяльності, але й організувати відповідну обстановку, наочно показати спосіб виконання окремих дій, допомогти підібрати відповідну роль у грі тощо. Маючи недостатній практичний досвід, молодші діти ще погано диференціюють образи уяви і уявлення про дійсно сприйняті предмети і явища. Молодший дошкільник інколи змішує уявлене з дійсним; те, що він видумав, з тим, що він дійсно бачив і пережив. Про великого російського актора К. Станіславського розповідають, що коли йому було біля трьох років, він «страшенно перелякав усіх, сказавши, що він «гоуку пуоковтнув» (тобто голку проковтнув). «Боже мій, що тут було! «Де ти її відчуваєш?» — «Тут»,— показує на груди. «А тепер?» — «Тепер тут»,— показує зовсім інше місце. Скоріше за лікарем. Переполох! Жах! Кінець кінцем виявляється, що ніякої голки Костя не ковтав і що просто так собі вигадав». Мабуть, під впливом чутих розмов дитина так яскраво уявила собі, що вона проковтнула голку, що сама повірила в дійсність своєї вигадки. Таке змішування уявлюваного і дійсного зустрічається також і в старших дітей. Проте в більшості випадків старші дошкільники вже добре знають, що робиться чи говориться «понарошку», а що «взаправду», що є вимислом, а що — дійсністю.

На п'ятому-шостому році життя дитини уява істотно змінюється. У зв'язку з розширенням досвіду дитини, розвитком її інтересів, ускладненням її діяльності уява набуває більш творчого характеру. Сюжети дитячих ігор, малюнків, самостійних оповідань стають багатшими і різноманітнішими. У них дитина відображає вже не тільки те, що відбувається в її найближчому оточенні, але й значно дальші події із життя радянських людей, що працюють в колгоспах, на фабриках, будовах. У своїй уяві дитина цього віку досягає значно більшої самостійності та ініціативи. Вона вже не просто відтворює з деякими варіантами теми, запозичені у дорослих чи старших дітей. Вона творчо їх видозмінює, доповнює, сама починає шукати способи здійснення своїх творчих задумів. Проте, досягаючи досить високих ступенів розвитку, уява у дітей цього віку може успішно протікати тільки в тому випадку, коли вона безпосередньо пов'язана із зовнішньою діяльністю дитини.

Для того щоб уявляти, дитині треба щось робити: гратися, малювати, будувати чи розповідати. Зображуючи вершника, дитина легко може уявити, що зонтик — це кінь, а шафа для одягу — це конюшня. Але для всього цього вона повинна скакати на зонтику, інакше уява перестає працювати, відмовляється їй служити. Навіть відтворюючи в своїй уяві образи героїв і подій, описаних у прослуханих оповіданнях і казках, дошкільник є не пасивним слухачем, а активним учасником сприйнятих історій, втручається в розповідь, жестикулює і відпускає різні репліки, гладить рукою зображення позитивних героїв, намагається олівцем зачорнити фізіономії негативних персонажів тощо.

Він не вміє ще уявляти, так би мовити, про себе, зовнішньо залишаючись бездіяльним, як це робить школяр чи дорослий. На кінець дошкільного віку, приблизно на сьомому-восьмому році життя дитини, уява піднімається на новий, вищий ступінь розвитку. Під визначальним впливом виховання відбувається дальше збагачення досвіду дитини, яке дає їй можливість відбити в своїх іграх і образотворчій діяльності ширшу ділянку навколишньої дійсності.

Стаючи більш творчою і цілеспрямованою (що виявляється, наприклад, у підпорядкуванні своєї уяви вимогам взятої на себе ролі, правилам гри тощо), уява поступово набуває відносної незалежності від зовнішньої діяльності. Іноді спостерігаються цікаві перехідні форми. Уява, наприклад, протікає ще, головним чином, у процесі гри. Але сама гра вже проявляється не стільки в зовнішніх діях, скільки у внутрішньому плані, в плані уявлень.

Короленко описує, як він з братом грався в дитинстві в подорож. Забравшись у стару карету, що стояла на звалищі, вони просиджували в ній годинами, зовнішньо майже нічого не роблячи. Брат зрідка підганяв уявних коней, а маленький Короленко вимовляв інколи кілька слів, звертаючись до уявних зустрічних. Основний зміст гри розгортався у внутрішньому, мисленому плані. Вони уявляли собі далекі країни, які відвідували, небезпечні подорожі, які їм доводиться пережити в дорозі, тощо.

Уява, нерозривно пов'язана з зовнішньою діяльністю дитини, в ході розвитку перетворюється у відносно самостійну психічну діяльність.  Розвиток уяви у дитини дошкільного віку має важливе значення для підготовки її до школи. Ніяке шкільне навчання не може проходити успішно, якщо воно не спирається на достатньо розвинену уяву.

Як уже зазначалось, для того щоб зрозуміти урок з географії, засвоїти розділ із підручника історії чи розв'язати задачу з фізики, треба вміти уявити собі предмет чи явище по опису, тобто відтворити їх у своїй уяві.Таким чином, навчальна діяльність ставить великі вимоги до уяви. Разом з тим шкільне навчання сприяє її дальшому розвиткові. Завдяки оволодінню основами наук, завдяки нагромадженню обширних знань відтворююча уява школяра стає точнішою, а творча уява цілеспрямованішою, глибшою за своїм змістом. Уява розвивається не сама собою, а вимагає відповідних умов і насамперед організації правильної виховної роботи.

При відсутності правильного педагогічного керівництва розвиток уяви дуже затримується або ж починає йти в небажаному напрямку.
Гончаров чудово описав в «Обломові», якого перекрученого характеру набирає уява дитини, яку виховують далеко від реального життя, оберігають від «усього, що існує насправді», знайомлять тільки із світом казкових вигадок і фантазій. В результаті «населилась уява хлопчика дивними примарами; боязнь і туга засіли надовго, може назавжди, в душу. Він сумно оглядається навколо і все бачить у житті шкоду, біду, все мріє про ту чарівну сторону, де немає зла, клопоту, суму, де живе Мілітриса Кірбітівна, де так добре годують та одягають даром...». Так починає складатися завдяки неправильному вихованню тип бездіяльного фантазера, марного мрійника.

Виховуючи дитячу уяву, необхідно добиватись, щоб вона була пов'язана з життям, щоб вона була творчим відображенням нашої дійсності.

Знайомлячись на прогулянках, у бесідах з вихователями з навколишнім життям, дитина потім відображає сприйняте в своїх малюнках, іграх, і в процесі цієї творчої переробки нагромадженого досвіду формується її уява.

Необхідно пам'ятати, що уява дошкільника розвивається в діяльності: в грі, в малюванні, в заняттях з рідної мови. Тому організація цих видів діяльності, педагогічне керівництво ними мають вирішальне значення для розвитку уяви.

Важливу роль у розвитку уяви має художнє виховання дітей.Слухаючи казки і художні оповідання, будучи присутнім на спектаклях, розглядаючи доступні її розумінню твори живопису і скульптури, дитина навчається уявляти собі зображені події у неї розвивається уява.