11.02.19

Розвиток уяви у дітей

 

У новонародженої дитини уяви ще немає. Уява складається в процесі життя дитини, в її діяльності, під вирішальним впливом умов життя, навчання і виховання.

Для розвитку уяви необхідно набути відповідного досвіду, розширити коло уявлень про навколишню дійсність. Цей досвід набувається як шляхом особистих спостережень дитини у процесі її діяльності, так і через дорослих, які передають дитині свої знання про навколишні предмети і явища, свій творчий досвід.

Існувала неправильна думка, що уява досягає свого розквіту у дітей молодшого віку, а потім поступово відмирає, поступаючись місцем тверезому мисленню. З цього приводу великий російський педагог і психолог К. Д. Ушинський писав: «...Думають, що з віком вона послаблюється, тьмяніє, втрачає жвавість, багатство і різноманітність. Але це велика помилка, яка суперечить всьому ходові розвитку людської душі. Уява дитини і бідніша, і слабша, і одноманітніша, ніж у дорослої людини». Лише під впливом виховання може сформуватися та творча уява, яка характерна для діяльності робітника, вченого, художника.

Перші прояви уяви можна спостерігати вже у ранньому віці, у дітей другого року життя. На основі слідів попередніх подразнень, шляхом нових їх поєднань у дитини починають виникати перші образи уяви. Ці початки уяви виявляються в перших сюжетних іграх дітей раннього віку, а також у тому інтересі, який вони виявляють до найпростіших історій, що їм розповідають дорослі. Так, малюк одного року, який навчився вже до деякої міри володіти ложкою, бере замість ложки сірник і «годує» ним бабусю і маму, які з ним перебувають, а також фарфорового собачку і бюст дівчинки. Так відбувається уявлюване годування. Слухаючи казку «Сорока-ворона», дворічний хлопчик настільки яскраво уявив собі весь зміст цієї історії, що його охопив жаль до п'ятого, ображеного пальця, обділеного «сорокою». Бажаючи дещо виправити допущену несправедливість, він після закінчення казки заявляє: «А мама його теж нагодувала».

Ці приклади показують, що вже у ранньому віці в дитини поряд з образами пам'яті починають виникати образи уяви. Проте на перших порах свого розвитку уява виявляється дуже слабкою і бідною за своїм змістом. Дитина в своїй уяві ще дуже зв'язана сприйманими в даний момент обставинами і обмеженим запасом свого невеликого особистого досвіду. Так, діти півтора-двох років ще нездатні слухати оповідання про скільки-небудь віддалені речі і події, але вони з задоволенням вислуховують маленькі історії, що нагадують сцени з їх власного життя, недавно ними пережиті. Слабкість і обмеженість уяви другого року життя виявляється також у їх іграх. Ці ігри звичайно відтворюють будь-які нескладні дії, що неодноразово спостерігалися дітьми дома або в дитячому садку (укладання дітей, умивання, годування тощо).

На відміну від дошкільника дитині раннього віку трудно- доповнити який-небудь предмет, що його не вистачає в грі, видуманим, уявленим. Так, якщо малюк звик, граючи в обід, годувати ляльку із маленької чашечки, то при відсутності цієї чашечки він розгублюється і не знає, що робити. Ініціатива в грі у дітей цього віку звичайно виходить не від них самих, а від дорослих. Перші ігри дітей — це ті, в які з ними грались дорослі чи старші діти. Таким чином, уява дітей раннього віку спочатку ще дуже обмежена і відрізняється, з одного боку, своїм пасивним, відтворюючим, а з другого боку — мимовільним характером. У дошкільному віці під впливом виховання, у зв'язку з розширенням досвіду дитини, виникненням у неї нових інтересів і ускладненням її діяльності відбувається дальший розвиток дитячої уяви. Цей розвиток має не тільки кількісний, але і якісний характер. Уява дошкільника не тільки багатша, ніж у дитини раннього віку, але вона набуває нових рис, яких не було в перед- дошкільному віці.

У своїх вимислах дошкільники більш винахідливі, ніж перед дошкільники, їх уява носить не тільки відтворюючиий, але й творчий характер. Навіть у тих випадках, коли вихователь пропонує дошкільникам сюжет гри, вони не механічно його відтворюють, а творчо розвивають і доповнюють запропоновану тему.
Після екскурсії на залізничну станцію вихователька пропонує дітям середньої групи дитячого садка: «Давайте гратися в залізницю». Діти з радістю погоджуються і за допомогою виховательки розбирають ролі. Один буде начальником станції, другий — пасажиром, третій — машиністом тощо. А Миша заявляє: «Я буду шофером, буду людей возити і речі на вокзал». Він творчо розширив сюжет гри, сам собі придумав роль і кола обов'язків, які буде виконувати.
Уява дошкільника стає менш залежною від того, що сприймає в даний момент дитина.

Діти раннього віку у своїй уяві надзвичайно залежать від речей та іграшок, які знаходяться зараз перед ними. Якщо їм впадає в очі лялька, вони починають її заколисувати; якщо їм дають візочок, вони возять його взад і вперед, тощо. На відміну від цього уява дошкільників менше залежить від обставин, що безпосередньо сприймаються. Під час гри в залізницю дошкільник уявляє собі, що стілець — це вагон або паровоз. А потім, у грі з ляльками, стілець перетворюється в будинок, і під ним зручно розставляються іграшки і посуд. Нарешті, коли під час гри в магазин потрібно влаштувати де-небудь касира, стілець стає касою, і через отвір в його спинці приймають гроші і видають чеки покупцям. У межах захоплюючого сюжету гри дошкільник уже може підпорядковувати роботу своєї уяви загальній темі, основному задуму колективної ігрової діяльності. Уява дошкільника набуває рис деякої ціле-спрямованості, певної довільності. Всі ці зміни в дитячій уяві виникають, звичайно, не зразу. Уява проходить у своєму розвитку ряд якісно своєрідних ступенів протягом дошкільного дитинства.

Уява дітей третього-четвертого року життя ще багато в чому схожа з уявою дітей раннього віку. Сюжети їх ігор часто обмежуються відтворенням досить вузького кола дій і подій, що спостерігалися дітьми дома або в дитячому садку. Часто повторюються ігри в приготування обіду, в умивання, одягання і годування ляльок тощо. Для дітей цього віку характерна велика залежність процесу уяви від предметів і явищ, що сприймаються в даний момент.

У своїй уяві молодший дошкільник ще мало самостійний, мало ініціативний. Для того щоб ввести новий сюжет у гру чи в малювання молодшого дошкільника, дорослому звичайно доводиться не тільки розкрити тему його діяльності, але й організувати відповідну обстановку, наочно показати спосіб виконання окремих дій, допомогти підібрати відповідну роль у грі тощо. Маючи недостатній практичний досвід, молодші діти ще погано диференціюють образи уяви і уявлення про дійсно сприйняті предмети і явища. Молодший дошкільник інколи змішує уявлене з дійсним; те, що він видумав, з тим, що він дійсно бачив і пережив. Про великого російського актора К. Станіславського розповідають, що коли йому було біля трьох років, він «страшенно перелякав усіх, сказавши, що він «гоуку пуоковтнув» (тобто голку проковтнув). «Боже мій, що тут було! «Де ти її відчуваєш?» — «Тут»,— показує на груди. «А тепер?» — «Тепер тут»,— показує зовсім інше місце. Скоріше за лікарем. Переполох! Жах! Кінець кінцем виявляється, що ніякої голки Костя не ковтав і що просто так собі вигадав». Мабуть, під впливом чутих розмов дитина так яскраво уявила собі, що вона проковтнула голку, що сама повірила в дійсність своєї вигадки. Таке змішування уявлюваного і дійсного зустрічається також і в старших дітей. Проте в більшості випадків старші дошкільники вже добре знають, що робиться чи говориться «понарошку», а що «взаправду», що є вимислом, а що — дійсністю.

На п'ятому-шостому році життя дитини уява істотно змінюється. У зв'язку з розширенням досвіду дитини, розвитком її інтересів, ускладненням її діяльності уява набуває більш творчого характеру. Сюжети дитячих ігор, малюнків, самостійних оповідань стають багатшими і різноманітнішими. У них дитина відображає вже не тільки те, що відбувається в її найближчому оточенні, але й значно дальші події із життя радянських людей, що працюють в колгоспах, на фабриках, будовах. У своїй уяві дитина цього віку досягає значно більшої самостійності та ініціативи. Вона вже не просто відтворює з деякими варіантами теми, запозичені у дорослих чи старших дітей. Вона творчо їх видозмінює, доповнює, сама починає шукати способи здійснення своїх творчих задумів. Проте, досягаючи досить високих ступенів розвитку, уява у дітей цього віку може успішно протікати тільки в тому випадку, коли вона безпосередньо пов'язана із зовнішньою діяльністю дитини.

Для того щоб уявляти, дитині треба щось робити: гратися, малювати, будувати чи розповідати. Зображуючи вершника, дитина легко може уявити, що зонтик — це кінь, а шафа для одягу — це конюшня. Але для всього цього вона повинна скакати на зонтику, інакше уява перестає працювати, відмовляється їй служити. Навіть відтворюючи в своїй уяві образи героїв і подій, описаних у прослуханих оповіданнях і казках, дошкільник є не пасивним слухачем, а активним учасником сприйнятих історій, втручається в розповідь, жестикулює і відпускає різні репліки, гладить рукою зображення позитивних героїв, намагається олівцем зачорнити фізіономії негативних персонажів тощо.

Він не вміє ще уявляти, так би мовити, про себе, зовнішньо залишаючись бездіяльним, як це робить школяр чи дорослий. На кінець дошкільного віку, приблизно на сьомому-восьмому році життя дитини, уява піднімається на новий, вищий ступінь розвитку. Під визначальним впливом виховання відбувається дальше збагачення досвіду дитини, яке дає їй можливість відбити в своїх іграх і образотворчій діяльності ширшу ділянку навколишньої дійсності.

Стаючи більш творчою і цілеспрямованою (що виявляється, наприклад, у підпорядкуванні своєї уяви вимогам взятої на себе ролі, правилам гри тощо), уява поступово набуває відносної незалежності від зовнішньої діяльності. Іноді спостерігаються цікаві перехідні форми. Уява, наприклад, протікає ще, головним чином, у процесі гри. Але сама гра вже проявляється не стільки в зовнішніх діях, скільки у внутрішньому плані, в плані уявлень.

Короленко описує, як він з братом грався в дитинстві в подорож. Забравшись у стару карету, що стояла на звалищі, вони просиджували в ній годинами, зовнішньо майже нічого не роблячи. Брат зрідка підганяв уявних коней, а маленький Короленко вимовляв інколи кілька слів, звертаючись до уявних зустрічних. Основний зміст гри розгортався у внутрішньому, мисленому плані. Вони уявляли собі далекі країни, які відвідували, небезпечні подорожі, які їм доводиться пережити в дорозі, тощо.

Уява, нерозривно пов'язана з зовнішньою діяльністю дитини, в ході розвитку перетворюється у відносно самостійну психічну діяльність.  Розвиток уяви у дитини дошкільного віку має важливе значення для підготовки її до школи. Ніяке шкільне навчання не може проходити успішно, якщо воно не спирається на достатньо розвинену уяву.

Як уже зазначалось, для того щоб зрозуміти урок з географії, засвоїти розділ із підручника історії чи розв'язати задачу з фізики, треба вміти уявити собі предмет чи явище по опису, тобто відтворити їх у своїй уяві.Таким чином, навчальна діяльність ставить великі вимоги до уяви. Разом з тим шкільне навчання сприяє її дальшому розвиткові. Завдяки оволодінню основами наук, завдяки нагромадженню обширних знань відтворююча уява школяра стає точнішою, а творча уява цілеспрямованішою, глибшою за своїм змістом. Уява розвивається не сама собою, а вимагає відповідних умов і насамперед організації правильної виховної роботи.

При відсутності правильного педагогічного керівництва розвиток уяви дуже затримується або ж починає йти в небажаному напрямку.
Гончаров чудово описав в «Обломові», якого перекрученого характеру набирає уява дитини, яку виховують далеко від реального життя, оберігають від «усього, що існує насправді», знайомлять тільки із світом казкових вигадок і фантазій. В результаті «населилась уява хлопчика дивними примарами; боязнь і туга засіли надовго, може назавжди, в душу. Він сумно оглядається навколо і все бачить у житті шкоду, біду, все мріє про ту чарівну сторону, де немає зла, клопоту, суму, де живе Мілітриса Кірбітівна, де так добре годують та одягають даром...». Так починає складатися завдяки неправильному вихованню тип бездіяльного фантазера, марного мрійника.

Виховуючи дитячу уяву, необхідно добиватись, щоб вона була пов'язана з життям, щоб вона була творчим відображенням нашої дійсності.

Знайомлячись на прогулянках, у бесідах з вихователями з навколишнім життям, дитина потім відображає сприйняте в своїх малюнках, іграх, і в процесі цієї творчої переробки нагромадженого досвіду формується її уява.

Необхідно пам'ятати, що уява дошкільника розвивається в діяльності: в грі, в малюванні, в заняттях з рідної мови. Тому організація цих видів діяльності, педагогічне керівництво ними мають вирішальне значення для розвитку уяви.

Важливу роль у розвитку уяви має художнє виховання дітей.Слухаючи казки і художні оповідання, будучи присутнім на спектаклях, розглядаючи доступні її розумінню твори живопису і скульптури, дитина навчається уявляти собі зображені події у неї розвивається уява.

 

 


15/01/2019

Покарання в родині. Як карати дитину?

Готових рецептів та моделей виховання не існує. Але прислухатися час від часу до порад фахівців варто. Адже у вихованні дітей батьки нерідко припускаються грубих помилок, яких могло б і не бути, якби дорослі мали за звичку переглядати спеціальну науково-методичну літературу, відвідувати консультації в педагогів та психологів. Насамперед, повірте в унікальність та неповторність своєї дитини. Вона не є точною копією вас самих. Тож не варто вимагати від сина чи доньки реалізації вашої життєвої програми та осягнення ваших цілей. Надайте дитині право прожити своє життя так, як прагне саме вона.
    Приймайте дитину такою, якою вона є:
з усіма недоліками, слабостями й достоїнствами. Спирайтеся на сильні сторони її особистості.
    Не соромтеся демонструвати дитині свою любов. Нехай вона зрозуміє, що ви любитимете її за будь-яких обставин.
    Не бійтеся "залюбити" малюка: беріть його на коліна, дивіться в очі, обнімайте і цілуйте дитину (звичайно, якщо вона сама того бажає). Проте пильнуйте, щоб ваша любов не перетворилася на вседозволе­ність та бездоглядність. Установіть чіткі межі й заборони (бажано, щоб їх було небагато) і суворо дотримуйтеся їх. Але в цих межах дайте дитині можливість діяти вільно.

Покарання: "за" і "проти" 
    Не поспішайте покарати. Намагайтеся впливати на дитину проханнями (які, звичайно, відповідають її вікові та можливостям). Це найефективніший спосіб щось пояснити.
    Вдаватися до покарань варто лише в крайньому разі. Покарання має відповідати вчинку, і дитина повинна розуміти, за що її карають. Надмірне покарання може негативно позначитися на психічному та фізичному здоров'ї дитини. Тож перш ніж вдатися до такої виховної міри впливу, зважте сто разів усі за та проти.   Частіше використовуйте ласку як засіб виховного впливу та заохочення, ніж покарання та осуд.

Зробити правильний вибір вам допоможе ця пам'ятка.

  • Покарання — серйозний замах на фізичне та психічне здоров'я дитини.
  • Навіть якщо дитина завинила, не забирайте в неї подарунків, які вона перед тим отримала. Не залишайте її без похвали чи винагороди, що вона їх заслужила вже після того, як завинила.
  • Не карайте дитину із запізненням. Краще вже не карати зовсім, адже запізніле покарання не дає малюкові змоги виправитися.
  • Не нагадуйте дитині про її "старі гріхи". Не заважайте їй "починати життя спочатку". Покараний — вибачений. Інцидент вичерпано!
  • Незалежно від ступеня провини та повноти усвідомлення дитиною своєї помилки, вона не повинна сприймати покарання як свідчення переваги вашої сили над її слабкістю, як приниження її гідності.

    Дитина має боятися не покарання, а того, що вас засмутить її вчинок, вашого розпачу через необхідність вдаватися до такого виховного заходу.
    Шведську дитячу письменницю Астрід Ліндгрен завжди непокоїло жорстоке ставлення батьків до своїх дітей. "Скільки дітей отримали свої перші уроки насильства від тих, кого любили, — від власних батьків — і потім понесли цю "мудрість" далі, передаючи її з покоління в покоління!" — писала письменниця. На підтвердження того, що покарання — надзвичайно важкий іспит для дитини, Астрід Ліндгрен розповіла досить повчальну історію, почуту від однієї жінки.
    "Колись люди вважали, що виховання без різки неможливе. Сама жінка в це не дуже й вірила. Проте одного разу її маленький син добряче завинив. І їй тоді здалося, що він заслуговує на покарання. Жінка наказала хлоп'яті піти й самому зірвати різку. Той пішов і його довго не було. Нарешті він повернувся весь у сльозах і сказав: "Різки я не знайшов, але ось тобі камінь, який ти можеш у мене кинути". Мати розплакалася, бо раптом побачила всю ситуацію очима дитини. Хлопчик, мабуть, розмірковував: "Якщо мати хоче зробити мені боляче, для цього підійде й звичайний камінь". Жінка поклала той камінець на кухонну поличку, де він і лишався багато років по тому як вічне нагадування про обіцянку, яку дала тоді жінка сама собі: "Жодного насильства!"
    Так, дорослі мають забути про насильство щодо дітей. Жорстокі методи виховання принижують особисту гідність малих, призводять до серйозних психологічних стресів. А сучасному малюкові і так доводиться жити в умовах підвищеного стресу. Батьки зазвичай не зважають на відмінність між тим, як вони сприймають світ, та як його сприймає дитина. Вони практично пригнічують її зайвою інформацією та непосильними для неї емоційними і фізичними навантаженнями. Усе це не минає для дитини безслідно: в сучасних малят з'являються такі "дорослі" захворювання, як безсоння, виразка, коліт, мігрень. Є над чим замислитися, чи не так?
    Причиною неадекватної поведінки дитини, психічних розладів можуть стати навіть щоденні побутові розмови батьків з малюком. Адже більшість дорослих часто зовсім не зважає на дрібні зауваження та вирази, які зазвичай використовують у своєму мовленні, спілкуючись з дитиною. А саме ці "дрібниці" інколи дуже сильно впливають на дитину і здатні сформувати в неї стійкий негативізм щодо батьків. 

 

 


15.11.2018

ЯК СЕБЕ ВЕСТИ З ГІПЕРАКТИВНИМИ ДІТЬМИ. РЕКОМЕНДАЦІЇ ПЕДАГОГАМ.

Працівникам освітніх закладів завжди треба пам’ятати, що гіперактивність, це не особливості темпераменту чи характеру дитини, не наслідок виховного процесу батьків, а медичний діагноз! Тому батьків треба сприймати не як першопричину «поганої» поведінки дитини, а спробувати зробити їх союзниками і разом, об’єднавши зусилля, допомогти дитині адаптуватися в колективі та отримувати знання.

1. Педагогам було б корисно знати ознаки синдрому дефіциту уваги, адже це ключ до розуміння малечі. Вчителі мають орієнтуватися в особливостях сприймання, уваги, пам’яті гіперактивних дітей, щоб в якомога доступнішій формі організувати розумову діяльність.

2. Дитина з гіперактивністю повинна завжди бути «на виду». Краще, якщо основне місце сидіння в класі буде в центральному ряді, на першій парті або навпроти стола вчительки. Так педагог може максимально стримувати увагу дитини, а для дитини це можливість швидко звернутися за допомогою у разі виникнення труднощів.

3. Завдання, які надаються гіперактивній дитині мають свої особливості. Так, намагайтесь давати завдання які відповідають рівню знань дитини. Оскільки дуже легке чи дуже складне завдання – це привід для швидкого переключення уваги, яку і так тяжко втримати. Наступна особливість – на певний окремий відрізок часу давайте виконувати лише одне завдання, якомога чіткіше проговоривши умову і використовуючи якомога менше слів. І останнє, якщо завдання, яке треба виконати досить велике, допоможіть малечі розбити його на окремі частини і контролюйте виконання кожної.

4. Зведіть до мінімуму відволікаючі фактори навколо місця, де сидить дитина. Тут не повинно бути картин, годинника, дитячих наробок і т. д.

5. Режим дня і план заняття повинні бути якомога більше передбачуваним для дитини. Обов’язково організовуйте фізкультхвилинки, де є можливість порухатися і скинути напругу. Намагайтесь використовувати елементи гри і змагання під час занять.

6. Направляйте енергію гіперактивних дітей в корисне русло. Тобто давайте завдання, де можна проявити активність і після чого можна заслужити похвалу за це. Наприклад, роздати зошити чи картки, вимити дошку, намочити губку, полити квіти і т. д.

7. Створюйте ситуації, в яких гіперактивна дитина може стати експертом. Це дуже гарно вплине на формування самооцінки дитини та на сприймання її в класі. Адже зазвичай, в силу своїх особливостей, такі діти стають «крайніми» у всіляких конфліктних ситуаціях, а тому завжди отримують догани.

8. І останнє, пам’ятайте, такі дисциплінарні міри, як покарання, смикання, окрики, погрози, принижування не покращать поведінку дитини. Швидше за все ви досягнете протилежного результату. Тому намагайтесь ігнорувати негативні моменти і заохочувати позитивні та частіше хвалити гіпердинамічних діток. Корекція їх поведінки зазвичай здійснюється за допомогою медикаментозних і психологічних корекційних програм.



16.08.2018

 

ДИТИНА ГРИЗЕ НІГТІ, СМОКЧЕ ПАЛЬЦІ…

ПОГЛЯД ПСИХОЛОГА

Діти часто смокчуть пальці, гризуть і обламують нігті. Дорослі винахідливі в своїх реакціях і спробах (а частіше тортурах) «викорінити» цю звичку. Діти винахідливі і прекрасні в своїй здатності до адаптації і пошуках зцілення.

Не існує, на жаль, універсальних рецептів. Запропоную кілька напрямків для думок і пошуків. Буде дуже багато – але практично. Тема багатогранна і різносторонньо вивчена.

1. Смоктання пальців (куточків одягу, в продовженні – можливо куріння та інше), кусання нігтів, обламування нігтів – симптоми, на перший погляд схожі, але мають, як правило, різну причину.

2. Це не просто «шкідлива звичка» – це невротичні дії, часто абсолютно не усвідомлювані, не завжди контрольовані (особливо у дітей, у яких вольові центри ще не сформовані). Дитина це робить НЕ спеціально, щоб позлити батьків.

3. За кожною такою дією є більш глибока причина – і дорослі напружуються, якщо вже бути чесними, навіть не через саму дію, а через «заряд» – неконтрольований і важливий, який відчувають «за» діями. (Так само, як батьки напружуються не через безлад в кімнаті підлітка, а через внутрішній стан підлітка, який маскує безлад зовнішній).

4. Будь-яка сформована звичка – говорить про існуючі закріплені механізми – це звичка наших нейронних зв’язків. Для того, щоб вона змінилася – потрібен час. І потрібно запропонувати і напрацювати альтернативну дія або реакцію.

5. Ми нічого не можемо забрати, нічого не надавши натомість. Це базове правило виховання. Якщо ми вилучаємо себе – залишаємо замість себе бабусю або няню. Забираємо комп’ютер – пропонуємо значиму альтернативу – свою емоційну присутність, книгу …. Якщо немає заміни – в цій «порожнечі», що утворилася, виросте новий, можливо більш серйозний і вже тілесний-соматичний симптом.

 

6. Чим більше наше напруга, чим більше вимог «щось з цим робити» – тим більше дитина почувається «не таким», тим більша ймовірність закріплення симптому або трансформації його в щось інше (наприклад – без коментарів про адекватність методів «батьківської терапії» – у дитини, якій сказали, що відірвуть руки і пеніс, якщо знову “застукають” за мастурбацією – з’явилося смоктання пальців, коли батьки пригрозили відрізати пальці – почався енурез).


12.07.2018

“НІ! МЕНЕ ПЕРШУ!!!”

“Ні, мене першу … обіймати, годувати, збирати в дорогу, вкладати спати, та що завгодно! Аби першу!
Знайоме, мами?
Ось і нам знайоме. І що тут важливо?
Якщо дітей весь час зрівнювати, то вони будуть зводити рахунки.

Але Ні. Так не буде!
– Мама, ти завжди вкладай мене першу, а не Машу!
– Ні, Софія. Я не буду вкладати тебе першою. І Машу – не буду вкладати першою. Першою я буду вкладати завжди ту з вас, котра хоче спати! А коли ви обидві будете хотіти спати – то я буду вкладати вас одночасно! Відразу обох. Так само з годуванням. Першою годую ту, яка голодна. Всі голодні – їмо разом. Більше отримає той, хто не наївся. Обіймаю всіх, хто прийшов обійматися в будь-який час. Допомагаю збиратися тим, кому потрібна допомога!
Хочеш спати? Підемо покладу!
Хочеш їсти? Іди їсти! Погодую будь-кого, кому потрібна допомога.
Хочеш обійматися? Підходь, розкинувши руки!
У нас вдома не Олімпійські ігри.
За увагу, допомогу, турботу не треба змагатися. Кожному дається те, що йому потрібно! Стільки, скільки саме йому потрібно. У міру можливостей!
І навіть якось ось розслабила … Всіх.”

 


04.06.2018

Психологічні ігри для дітей

Роби раз, роби два

Ця гра призначена в основному для школярів. Вона допомагає виявити в групі грають лідера.

Перед початком обговорюється, що хлопці мають всі рухи здійснювати одночасно. По команді ведучого: «Роби раз», всі повинні підняти стільці вгору. Після цього ведучий оголошує, що він не буде більше нічого говорити. Важливо зауважити гравця, який першим подасть команду опустити стільці.

Далі по команді ведучого: «Роби два», кожен починає бігати навколо свого стільця, а по команді одного з гравців всі повинні одночасно сісти на стільці. У тих гравців, які подавали команди в першому і в другому випадку (особливо якщо це був один і той же чоловік), є задатки лідера.

Лічилки

Рекомендована гра для дітей старшого віку і підлітків. Вона допоможе виявити лідерські здібності у гравців.

Гравці заплющують очі, а ведучий пропонує їм дорахувати, наприклад, до десяти (число може бути довільним). Умови рахунку такі: не можна говорити нічого стороннього, крім чисел, кожне з них повинен вимовляти тільки один гравець. Якщо будь-які двоє хлопців заговорять одночасно, гра починається спочатку.

Так як гравці сидять з закритими очима, вони не можуть побачити, хто збирається говорити, і не можуть подати один одному ніяких знаків. В підсумку, напевно, залишиться людина, произнесший чисел більше за всіх. Він-то і є у цієї компанії лідером.

«У темряві»

Цікава гра дітям шкільного віку. Незважаючи на назву, її зовсім необов'язково проводити при вимкненому світлі, навіть навпаки, провідному доведеться спостерігати за граючими, за тим, хто як себе веде. Таку назву дано з-за того, що гравцям доведеться сидіти з закритими очима протягом усієї дії.

Ведучий заздалегідь пропонує певну тему. Гра годиться для будь-якого тематичного вечора в школі, в цьому випадку питання для обговорення придумати простіше, а гра допоможе не лише виявити лідера, але і поговорити про важливі проблеми.

Стільці для граючих і для ведучого розставляють по колу. Задається тема, і учасники гри висловлюють свої думки, так поступово зав'язується обговорення. І тут ведучий просить всіх закрити очі і тільки потім продовжити розмову.

Необхідність розмовляти з закритими очима спочатку збентежить грають, і перший час бесіда буде рухатися повільно або перериватися. Завдання ведучого - підтримувати розмову, зацікавити співрозмовників, допомогти їм розслабитися і таким чином створити передумови для доведення бесіди до її логічного завершення.

Особливості гри «У темряві» наступні.

По-перше, сидячи з заплющеними очима, грає не бачить, хто збирається говорити, тому рішення «вступати чи не вступати в розмову» залежить тільки від нього.

По-друге, коли у людини закриті очі, його міміка стає більш виразною. Ведучий може спостерігати за виразами облич грають, за зміною настроїв і реакцією на ті чи інші фрази.

Ті хлопці, які говорять впевнено навіть із закритими очима, спокійно реагують на репліки у відповідь, не зупиняються, якщо починають говорити одночасно з кимось ще, наділені найбільш сильно розвиненими лідерськими здібностями.

Тим же, хто дуже чутливо ставиться до реплік інших, потрібно допомогти розвинути впевненість у собі.

«Поліцейські і злодії»

Призначена гра для дітей старшого віку. Найцікавіше організовувати її в таборі або будинку відпочинку, де діти довгий час знаходяться разом, так як вона може продовжуватися кілька днів.

Збираються грають, і ведучий пише на невеликих аркушах паперу імена і прізвища всіх присутніх. Їх згортають, перемішують і роздають граючим довільним чином.

Кожному дістається папірець з чиїмось іменем. Бажано (але не обов'язково), щоб діти були знайомі один з одним.

Особливість цієї гри полягає в тому, що кожен гравець є і «поліцейським», і «злодієм» одночасно. Суть в тому, що кожен гравець вважає себе поліцейським, але для того гравця, який отримав папірець з його ім'ям, він є злодієм, якого треба зловити. Природно, граючий не знає напевно, хто саме за ним полює, це можна з'ясувати, тільки спостерігаючи за іншими учасниками гри.

Завдання кожного гравця - зустрітися зі своїм «злодієм» один на один, показати йому папірець з його ім'ям і сказати: «Ти спійманий». Тоді «злодій» віддає «поліцейському» свій листок з чиїмось іменем і вибуває з гри. Тепер вже інший гравець стає «злодієм» для щасливого «поліцейського».

Гра продовжується, поки не закінчиться термін, заздалегідь визначений і відомий всім учасникам.

Ведущийдолжен вести список затримань, щоб знати, хто сколькопоймал «злодіїв». На підставі цього списку можна сделатьвыводы про наявність лідерських якостей у того чи іншого гравця: хто зробив більше затримань, той найбільш активени напевно зможе бути лідером в цій групі.

Гра корисна для всіх гравців, оскільки вона сприяє розвитку активності і контактності кожного учасника. Природно, ведучий повинен бути досить тактовним і коректним, підводячи підсумки, і ні в якому разі не говорити, що хтось провів найменшу кількість затримань, і тому йому ніколи не судилося стати лідером. Адже, безперечно, в цій грі, як і в будь-якій іншій, величезну роль грає випадок.

«Кактуси ростуть у пустелі»

Призначена гра для дітей дошкільного віку.

Всі стають в коло, беруться за руки, ходять і кажуть:

«Кактуси ростуть у пустелі, кактуси ростуть у пустелі...» Ведучий стоїть у центрі кола, іноді повертається. Несподівано хто-небудь із граючих вистрибує з кола і кричить: «Ой!». Він обов'язково повинен зробити це так, щоб ведучий у цей момент його не бачив, а сусідні з ним гравці відразу зчіплюють руки. Якщо ведучий побачить, як хтось збирається вистрибнути, він доторкається до його плеча, і той залишається в загальному колі.

Ведучий запитує: «Що з тобою?»

Грає вигадує будь відповідь, пов'язаний з кактусом (наприклад: «Я з'їла кактус, а він гіркий» або «Я наступив на кактус»).

Після цього гравець повертається назад в коло, і вистрибувати можуть інші. Найголовніша умова - не повторюватися, відповідаючи на питання ведучого.

Ті діти, які найчастіше виявляються поза кола, найбільш активні і володіють великими лідерськими здібностями.

«Роботи»

Зацікавить гра дітей приблизно 10-12 років.

Всі гравці шикуються в ряд вздовж намальованій на підлозі крейдою лінії, поставивши ноги на ширині плечей так, щоб права нога кожного стояла поруч з лівою ногою сусіда праворуч, а ліва нога - поруч з правою ногою стоїть ліворуч. Тепер можна зв'язати ноги сусідів, що знаходяться поруч.

Перед лінією учасників 4-5 м малюється крейдою інша, паралельна першої лінія. Мета гравців - дійти до цієї лінії, причому після кожного падіння всі повинні повернутися до першої лінії і почати все спочатку.

Проблема полягає в тому, що ноги хлопців прив'язані до ніг сусідів. Найлегший спосіб дійти до намальованої лінії - це розрахуватися на перший - другий і крокувати під рахунок: перші номери - з правої ноги, а другі - з лівої. Але якщо гравці цього не знають, їм спочатку доведеться чимало попрацювати, перш ніж вони здогадаються, що треба робити.

Потрібно звернути увагу на ту людину, яка це запропонує і буде вважати вголос.

Можна ускладнити завдання, заборонивши хлопцям спілкуватися один з одним. Тоді після декількох спроб один з групи повільно піде вперед, а інші будуть крокувати, підлаштовуючись під нього. Саме він і є лідер цієї компанії.

«Рада директорів»

Гра призначена для школярів старшого віку.

Більшість хлопців уявляють, що таке рада директорів, за фільмами. Можна запропонувати їм влаштувати щось подібне вдома.

Ведучий повинен заздалегідь придумати для кожного грає роль, викласти на окремих листочках цілі і можливості кожного персонажа і роздати листи гравцям. Щоб гра вийшла захоплюючою, необхідно, щоб у деяких учасників були протилежні інтереси.

 

Правила гри такі: дозволяється вступати в союзи з іншими гравцями, забороняється відступати від мети, підставляти інших гравців і перевищувати повноваження, отримані на початку гри.




11.01.2017р.

Психологом нашого садочку  організовано  засідання клубу  у складі  педагогічного колективу " Релакс", на тему" Будь щасливим ".

Метою даного заходу стало розширення внутрішніх ресурсів саморегуляції педагогів.

Психолог практичний

Семенова І.В.


23.12.2017

Сьогодні психологом нашого закладу  в рамках " Школи свідомого батьківства " було  організовано заняття № 2 на тему " Батьківські сценарії та їх вплив на життя людини"

 


23.11.17

Психологом нашого закладу продовжується цикл інтерактивних занять  з педагогами, щодо профілактики та запобіганню сексуального насилля.

Темою сьогоднішнього завдання: "Усвідомлення партнерів насильницької поведінки та формування  моделі ненасильницької поведінки".

 

23.10.2017

На базі нашого закладу психологом було організовано " Школу свідомого батьківства".

Перша цеглинка покладена. Зустріч з батьками пройшла плідно та на позитивній ноті.


12.10.2017

Психологом нашого закладу було проведено семінар- практикум " Емоційний розвиток дітей дошкільного віку". Педагогам було надано можливість отримати інформацію про вікові особливості емоційного розвитку дітей та на практиці відчути важливість сприяння емоційному комфорту.



19.09.2017

СЛОВА, ЯКИМИ ВАРТО ЗАМІНИТИ ЗВИЧНІ ЗАУВАЖЕННЯ В СТОРОНУ ДИТИНИ.

ПРИЙОМ, ЯКИЙ СПРАВДІ ПРАЦЮЄ!

Спробуйте замінити звичні зауваження дитині, які використовуєте регулярно, новими словами, і зміниться все – інтонація, ваш настрій, а головне, реакція дитини!

Спробуйте – це працює!

Замість роздратованого: “Пішли швидше, скільки тебе чекати!” Скомандувати: “На старт, увага … руш! Побігли! “

Замість загрозливого: “Їж, інакше не отримаєш десерт” порадувати: “Після того як зникне ця крихітна котлетка, до тебе прилетить щось смачненьке”.

Замість грубого: “Прибери за собою” вимовити мрійливим голосом: “От якби ти був чарівником і зміг би начарувати порядок на столі …”

Замість розсердженого: “Не заважай!” Сказати: “Іди, пограйся трохи сам. А коли я звільнюся, ми влаштуємо міні-свято”.

Замість незадоволеного: “Не вередуй, піратська футболка в пранні, одягай ту, яка є” примирити з неприємністю: “Дивись-но, а ось родичка твоєї піратської футболки. Давай її одягнемо!”

Замість риторичного: “Ляжеш ти, нарешті, спати?!” Поцікавитися: “Показати тобі хитрий спосіб укривання ковдрою?”

Замість злого: “По попі захотів?” Випустити пар: “Цікаво, кому це я зараз вуха відірву і шию намилю?”

Замість безсилого: “Щоб я ніяких “не хочу” не чула!” Несподівано закричати: “Ой, дивися, Капризка прибіг. Лови, лови його, щоб він нам настрій не псував!”

Замість нудного: “Скільки разів повторювати!” Сказати таємничим шепотом: “Раз-два-три, передаю секретну інформацію … Повторіть, як чутно”.

Замість менторського: “Руки помив?” Запропонувати: “Давай поспорим, що вода з твоїх рук потече чорна?”

Ваш психолог

 

Семенова Ірина Володимирівна


21.06.2017

СЕКРЕТИ АДАПТАЦІЇ

(АБО ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ АДАПТУВАТИСЯ ДО ДНЗ)

ПОРАДИ ДЛЯ БАТЬКІВ

·         Створити спокійний, безконфліктний клімат у сімї. Берегти нервову систему дитини.

·         Не карати за капризи (відволікати, переключати).

·         Грати з дитиною вдома у сюжетно-рьолову гру «Дитячий садок». Одна із улюблених ляльок буде дитиною. Допомогти іграшці-ляльці найти друзів.

·         Батькам постійно говорити дитині, що всі її дуже люблять і розлучаться з нею надовго не будуть.

·         Організовувати прогулянки до ДНЗ з метою «Шукаємо друзів», «Як живуть діти в садочку?», «Як діти граються?»

·         Почати знайомство з вихователями та дітьми на майданчику Спостереження за видами діяльності дітей під час прогулянки.

·         Прогулянка з вихователями, дітьми і мамою в дитячому садку. (До 15-ої години)

·         Запросити вихователя додому в гості. Знайомство вихователя з домашніми, дружна бесіда з дитиною. Вихователь запрошує назавтра прийти до неї та дітей в групу.

·         Прихід дитини в групу дитячого садка разом з мамою. Перебування в групі разом із мамою на протязі однієї години. Звернути увагу, що в садочку всі діти перебувають без мами. Мами, чи хтось із рідних дітей забирають увечері.

·         Перші дні перебувати у дитячому садку  до 3-4 годин.

·         В дитячий садок приходити із своєю улюбленою іграшкою, можна давати мамині речі (хустинку, сумочку, фотографію і т.д.), що буде «зігрівати» душу дитини і будуть її оберігати.

 

 

                                                                                                                                                                  Ваш психолог

                                                                                                                                                 Семенова І. В.